Польські політологи про зовнішню політику України

Щоб трішки відвернути увагу від постів про міжнаціональну толерантність у толерантній Буковині (хоча я вважаю, що толерантність існує лише тоді, коли відсутні будь-які причини обговорення її існування), пропоную вашій увазі пост перекладений з польської, спеціально для CitizenJournal, про зовнішню політику України в інтерпретаціях польських політологів.
 
Десь від початку грудня ми чуємо про проблеми України з утриманням стійкого, збалансованого зовнішньополітичного курсу. Щоб осмислити ситуацію, яка склалася, потрібно розглянути її в якомога ширшому контексті.

Загалом складнощі з утриманням рівноваги між російським та європейським векторами мають три причини. Перша з них — це внутрішня політика президента ЯНУКОВИЧА та починання очолюваної ним Партії регіонів — Україна платить високу ціну за перебування при владі блакитної команди. Друга причина — це наслідок послідовного втілення “путінського” плану дій: йдеться про великий геополітичний проект, в основі якого лежить ідея будівництва Євразійського Союзу. Нарешті третя — пов’язана з самим Євросоюзом та триваючою в державах-членах економічною кризою. Структура всіх трьох факторів розкладається в простий спектр конфлікту між необхідністю приймати рішення, за допомогою яких треба терміново розв’язувати актуальні проблеми української влади, і можливими довготривалими наслідками політико-економічних реформ. Через таке наростання труднощів сподіватися справжнього ефекту від нинішньої стратегії “балансування” між Сходом та Заходом — це не більше, ніж благий намір.

ЯНУКОВИЧ сам винний

 Можливість маневрування в зовнішній політиці України — це до певної міри функція її нинішньої внутрішньої політики.  точки зору стратегії балансу ідеальною міжнародною ситуацією була б така, за якої поглиблення інтеграції з ЄС або Росією залежало б передусім від політичної волі української влади, а не від факторів, що від неї не залежать. Одним словом, краще, аби Україна “могла, але не хотіла”, ніж “хотіла, але не могла” входити в союз з якою б то не було стороною...
 
Ведмідь говорить: “без варіантів”

 Таким чином, Україна не може не рахуватись з вбивчо ефективною та прагматичною стратегією Володимира ПУТІНА. Нова концепція зовнішньої політики Росії, праця над якою була розпочата у вересні минулого року й деталі якої були оголошені світу, зокрема, в президентському посланні 12 грудня, передбачає перенесення центру ваги російської політики на євразійський регіон, Центральну Азію та Тихий океан, а також посилення своєї присутності на всьому пострадянському просторі. Для України це означає несвідомий дрейф з позиції стратегічної мети на позицію одного з багатьох об’єктів — “зупиночних пунктів” в об’єктиві намірів Російської Федерації. Це черговий фронт, на якому українська опція “хочуть, але не можуть”, схоже, переважає над “можуть, але не хочуть”. Адже російська пропозиція для України складається лише з двох варіантів: “так, йдете на все” або “ні, шукайте друзів деінде”. Таким чином, перспектива євразійської інтеграції затискає Україну в щипцях...
 
Продовження статті за посиланням — citizenjournal.info/?id=4432

15 коментарів

Юлія Червенюк
Ось вчора я якраз спілкувалася з Константи і ось, він каже, що потрібно створити незалежний союз Польщі, України, Білорусі та Литви… Це було для мене неочікувано, та чи має сенс такий союз і реальне впровадження в життя? Цікаво!
Але скільки я не спілкувалася з поляками вони завжди в курсі «що ж коїться в Україні», а от Константи то взагалі справжнісінький українофіл :)
Георгій Боднараш
Ця ідея не нова, пригадую, що в університеті розглядали концепції створення балтійсько-чорноморського союзу. Але Юліє, з політологічної та геополітичної точок зору, навіть новий союз, все рівно, беде просто «буферною зоною». Масонами давно вже вироблена модель обєднання світу на сонові трьох союзів — Європйського, Північноамериканського та Азійського, що вже більше 50 років як успішно реалізується. Реально, що нам потрібно — це зміна моделі поведінки політипчних еліт…
Георгій Манчуленко
Якщо ми хочемо назавжди забезпечити суверенітет і територіальну цілісність України, то це можна зробити тільки в євро-атлантичному просторі.Але нинішня правляча «еліта» керується своїми інтересами, а не національними, тому й «маємо те, що маємо».Звідси висновок-очевидний…
Юлія Червенюк
У будь-якому разі пріоритетною є інтеграція у євроатлантичні структури! Тільки от нині ще існує багато перешкод, що уповільнюють цей процес і відтерміновують якісь реальні зміни. Хоч Єврокомісія зараз, напередодні саміту, й зазначила про позитивні зміни у здійсненні плану дій, але ніхто ще нічого не обіцяє. Янукович то збирається в Москву, то передумує. Азаров заявив, що бере євроінтеграцію у свої руки, хоча це якось не радує. Європа паплюжить Януковича, а він хоч би хни. Порошенко годує обіцянками, що на саміті 25 лютого підпишуть угоду про безвізовий режим, а от Єврокомія так не думає. Іноді мені здається, що всі наші депутати завербовані, або під кайфом і нічого не тямлять… принаймні очевидних речей. Але швидше за все ось ця політика «балансування» діє через те, що всіх їх смикають за ниточки і кожен думає про свої вигоди, але не вигоди для України. На жаль!
Святослав Вишинський
Одну ілюзію Ви підмінюєте іншою: в суверенітеті України не зацікавлений ніхто, крім самої України, і покладатись на «доброго царя» з Москви, Вашингтону та Брюсселю є вершиною політичної наївності. Европейський Союз — наднаціональна структура, яка обмежує національні суверенітети на користь відчуженої інтернаціональної бюрократії, користь від якої отримують сильніші учасники за рахунок використання ресурсів слабших. Досвід прибалтійських країн вельми показовий, тож говорити про вступ України до ЕС можна лишень у разі досягнення нею справжнього суверенітету _до_ вступу — в іншому випадку політичні фантазії закінчаться плачевною дійсністю.
Георгій Манчуленко
Прошу добре вивчити базові документи ЄС і не говорити про якісь міфічні використання сильнішими ресурсів слабших. Цар є тільки у Москві.А вершиною політичної наївності є те, що Україна в нинішніх геополітичних реаліях, як «могутня політична потуга», може самостійно забезпечити свої суверенітет і територіальну цілісність. Про якийсь особливий статус України, як позаблоковість чи нейтральність, можуть говорити тільки ті, які підіграють Москві, яка тільки й чекає такого дарунку, щоб швиденько нас проковтнути: мутний (таможєнний) союз уже розпростер обійми. А якщо від нас остаточно відвернуться Брюссель і Вашингтон, то ми одразу ж опинимося під ковпаком Москви. Я такої перспективи не хочу і всі свої зусилля в політиці докладав і докладаю до того, щоб Україна опинилася в євро-атлантичній спільноті, якій не потрібні ні наші території, ні наш суверенітет. Про це детальніше йдеться в моїх статтях «Наше майбутнє — в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії» та «Туристична фірма „Таможєнний союз“ і брєд Брєдіхіна».
Святослав Вишинський
Якщо Ви не слідкуєте за політичною аналітикою і посилаєтесь на формальні тези — можу зробити висновок про Вашу кваліфікованість як політичного діяча. Як політика, Вас щонайменше мала б насторожити спроба урядів Франції і Німеччини у 2011 р. в умовах кризи евро-зони запровадити «ручне» управління над фінансовою політикою країн-учасниць ЕС — аж до притягнення до відповідальності в Европейському суді тих членів Евросоюзу, що не дотримуються бюджетної дисципліни згідно планів, ухвалюваних наднаціональними структурами Брюсселю. В умовах діючих економічних відносин усередині ЕС головними бенефіціаріями залишаються країни-лідери, котрі під шум кризи евро-зони переймають на себе повноту фінансового і політичного управління. Про такі речі, як обов'язкове приведення національного законодавства у відповідність до наднаціонального, можна навіть не нагадувати.

«Германия предлагает ввести экономические или политические санкции против государств, нарушающих нормы базового документа еврозоны — Пакта стабильности и роста, который определяет предельный дефицит госбюджета для каждой страны сообщества в три процента от национального ВВП и предел госдолга в 60 процентов». "… Германия, в частности, предлагает удерживать со стран-нарушителей Пакта стабильности и роста залоговую сумму, объем которой может достигать до 0,5 процента ВВП". «Что касается политических санкций, то ФРГ еще в прошлом году предложила лишать нарушителей Пакта права голоса в Совете ЕС по экономическим и финансовым вопросам /ЭКОФИН/. Обе эти инициативы пока встречают практически единогласную оппозицию остальных стран еврозоны, однако Берлин не намерен отказываться от них». (Денис Дубровин, «Саммит Меркель-Саркози: есть ли пилот в евросамолете?», ИТАР-ТАСС, 16/08/2011)
Святослав Вишинський
«Контроль за размером бюджетного дефицита и величиной госдолга стран еврозоны будет осуществлять Брюссель. Эти меры, которые в преддверии европейского саммита согласовали 5 декабря в Париже президент Франции Николя Саркози и канцлер Германии Ангела Меркель...» «Один из пунктов плана спасения еврозоны подразумевает передачу экономического суверенитета стран ЕС под контроль Брюсселя».

«В результате новых соглашений в ЕС, Брюссель может получить право незамедлительно карать те страны зоны евро, которые превышают разрешенный уровень внешних заимствований (не больше 60% от ВВП). Контролировать, насколько страны соблюдают этот потолок, должен независимый регулятор в составе Еврокомиссии. Канцлеру Германии удалось убедить президента Франции в том, что страны-нарушители должны штрафоваться в автоматическом режиме, а не по согласованному решению руководителей всех стран еврозоны. Также в автоматическом режиме будут наказываться страны, дефицит бюджета которых превысит 3% ВВП».

(Мария Селиванова, «Меркель и Саркози готовы расколоть Европу, чтобы спасти евро», 06.12.2011)
Святослав Вишинський
«Хабермас говорит о том, что власть выскользнула из рук народа и переместилась к образованиям с сомнительной демократической легитимностью — таким как Европейский совет. В действительности он считает, что технократы уже давно совершили тихий государственный переворот.

«22 июля 2011 года (немецкий канцлер) Ангела Меркель и (французский президент) Николя Саркози согласились принять туманный компромисс – он, несомненно, открыт для интерпретации – между немецким экономическим либерализмом и французским этатизмом, — пишет он. – Все признаки говорят о том, что они оба готовы трансформировать исполнительный федерализм, закрепленный в Лиссабонском договоре, в межправительственное верховенство Европейского совета, что противоречит духу самого документа».

Хабермас ссылается на систему, установленную Меркель и Саркози во время кризиса «пост-демократии». Европейский парламент не имеет почти никакого влияния. Европейская комиссия находится в «странном, подвешенном положении» и не несет ответственности за то, что она делает. Он указывает – что еще более важно – на Европейский совет, которому принадлежит центральная роль в Лиссабонском договоре. Хабермас считает эту роль «аномалией». Он полагает, что Европейский совет является «правящим органом, который вмешивается в политику, не имея на то разрешения». Хабермас считает, что в Европе государства приводятся в движения рынками, а Евросоюз оказывает значительное влияние на формирование новых правительств в Италии и Греции».

(Георг Диц, «Миссия философа: спасти Евросоюз», «InoСМИ», 28/11/2011)
Святослав Вишинський
"… Сейчас правительством готовится специальный план по изменению структуры отношений с Брюсселем, с помощью которого Лондон попытается вернуть национальному парламенту часть суверенных полномочий, ранее переданных под юрисдикцию единых органов ЕС. Пытаясь преодолеть нынешний тяжелый финансовый кризис, Евросоюз готовится начать новый этап интеграции, который имеет целью разработку единой экономической политики и создание федерального экономического правительства стран еврозоны. Лондон однако не собирается участвовать в передаче соответствующих полномочий центральным структурам сообщества. Более того, Великобритания намерена выйти из ряда общих сфер деятельности Евросоюза с тем, чтобы усилить позиции национального парламента". («Дэвид Кэмерон допускает возможность развала Евросоюза», ИТАР-ТАСС, 18/01/2013)
Святослав Вишинський
P.S. Святослав Вишинський — «рука Москви».
Георгій Манчуленко
Ще раз кажу: вивчіть установчі документи ЄС і не користуйтеся оціночними судженнями і припущеннями. В ЄС немає царя, рішення приймаються консенсусом. Але якщо рішення прийнято, то його мають виконувати всі! В противному випадку доводиться гасити пожежу одним через недисциплінованість інших, як це мало місце у випадку з Грецією. Але навіть у такій складній ситуації ЄС демонструє єдність європейської сім'ї. Чого не скажеш про мутний (таможєнний) союз, де всі рішення приймаються у Москві. Щодо моєї кваліфікації як політика, то принаймні ознайомтеся зі зробленим мною у законодавстві за одну парламентську каденцію 2002 — 2006 років (звіт оприлюднено, чого не робили і не роблять абсолютна більшість політиків з різних таборів). До речі, я маю пряме відношення до того, що в базовому Законі України «Про основи національної безпеки України», який діє, є норма, що кінцевою метою співпраці України і НАТО є набуття Україною повноправного членства. Чи це теж, на вашу думку, шкодить національним інтересам України?
Святослав Вишинський
Думка провідних експертів і навіть ідеологів Евросоюзу, як Юрген Габермас, відповідно, всього лиш «оціночні судження»? За Вашою логікою Ваше ж нагнітання антиросійських настроїв є так само безпідставним, оскільки Російська Федерація за міжнародними угодами є гарантом територіальної цілісності України. Дивно, чому в такому випадку Ви не апелюєте до «букви», а озираєтесь на реальність, яка з «буквою» має зазвичай так же мало спільного, як і «гуманітарні» інтервенції НАТО — з підтримкою миру. Відтак вважаю, що вступ України до агресивного блоку НАТО означає готовність деяких українських політиків умити руки в крові всіх жертв його авантюрної політики у Східній Европі, в Північній Африці, на Близькому Сході і в Середній Азії.
Ігор Гамаль
Коли українські політики почнуть думати про Україну, а не про те, як краще лягти під схід чи захід?
Маючи такі величезні ресурси, продовжуємо жити в жо…
В першу чергу треба думати про розвиток промисловості, сільського господарства, а не про ЄС чи Москву… 20 років колотите одне і те ж, а толку?
Можливо вже досить? Можливо вже варто починати будувати державу, а не чекати, що хтось це буде робити за вас з боку?
Георгій Манчуленко
Для того, щоб вступити до ЄС, то якраз і треба думати про Україну, розвиток її економіки, промисловості, сільського господарства, підвищення соціальних стандартів, рівність усіх перед Законом. Ніхто за нас цього не зробить! І до таких високих стандартів життя, як в ЄС, має наближатися Україна, якщо ми хочемо жити по — людськи, бо саме в ЄС людина почуває себе людиною. А в мутний (таможєнний) союз, який замутив самодєржєц всія Россіі Владімір Путін, Україну і так приймуть без вагань, але нам туди не треба. Цей мутний союз потрібен офіційній Москві, яка марить русскім міром і відродженням Російської імперії. Нам в Україні потрібні євро — атлантичні стандарти гідного життя людей. А для того, щоб реально дивитися на світ, треба добре вивчати першоджерела і геополітичні реалії.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте